Насильство в школі є, нажаль, досить розповсюдженим в наш час. Дуже важливо щоб учні, їх батьки та вчителі були проінформовані про це негативне явище, як його виявити, як з ним боротися та, головне, як його уникнути.

   Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника або однокласниці – є ознаками нездорових стосунків, які можуть привести до цькування – регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців та педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

   Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» – задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

   За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні, так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і насміхань: 10% – регулярно (раз в тиждень і частіше); 55% – частково піддаються знущанню зі сторони однокласників; 26% – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

   Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

   Найчастіше цькування ініціюють надмірно агресивні діти, які люблять домінувати, бути «головними». Принижуючи інших, вони підвищують власну значимість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є в їхніх сім’ях.

   Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

   Форми та види булінґу

   Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, прагнуть принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

   Види булінґу можна об’єднати в групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) та електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

   70% знущання відбувається словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим та непокараним, однак образи не залишаються безслідними для «об’єкта» приниження.

   Фізичне насильство найбільш помітне, однак складає менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

   Найскладніше зовні помітити соціальне знущання – систематичне приниження почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникання, виключення.

   Сьогодні набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії, тощо.

   Наслідки шкільного насилля

   Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

   ВАЖЛИВО! Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

   Якщо вчителі та адміністрація не вирішила проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

   Що можуть зробити вчителі

   Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

   Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання, і нетерпимість в школі є неприйнятними.

   Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.

   Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

   Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

   Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

   При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов'язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

   В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

   Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.

   Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

   Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Відповідальність, яка чекає на кривдника

   Адміністративна відповідальність. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

   У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років деяких адміністративних правопорушень (наприклад, дрібне викрадення чужого майна, стрільба з вогнепальної або пневматичної зброї, злісна непокора законному розпорядженню поліцейського, дрібне хуліганство), вони підлягають відповідальності на загальних підставах.

   Зокрема, за вчинення дрібного хуліганства особою віком від 16 до 18 років на неї може бути накладено одне із стягнень: штраф, громадські роботи, виправні роботи або адміністративний арешт.

   Якщо особа вчинила дрібне хуліганство у віці від 14 до 16 років до відповідальності у виді штрафу буде притягнуто її батьків.

   Кримінальна відповідальність, за загальним правилом настає з 16 років, але за окремі види злочинів, особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і з 14 років (наприклад умисне вбивство, умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, крадіжку, грабіж, розбій, хуліганство).

У разі, якщо неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро розкаявся та має бездоганну поведінку на момент постановлення вироку до нього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру:

   В інших випадках неповнолітні відповідають за злочин на загальних підставах, у тому числі до них може бути застосовано такі види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.

• • Фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення рухового апарату фізично слабкі.
  • Особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні.
  • Особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, мають надмірну худорлявість чи повноту.
  • Недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками.
  • Страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається оточуючими як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію.
  • Відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти).
  • Деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання).
  • Знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні.
  • Високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення.
  • Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
  • Образливі жести або дії.
  • Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.
  • Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.
  • Вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
  • Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
  • Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), розпускання чуток і пліток.
  • неадекватне сприйняття себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
  • негативне сприйняття однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули в школі;
  • неадекватне сприйняття реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
  • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.
  1. Зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого.
  2. Попередження.
  3. Догана або сувора догана.
  4. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
  1. Застереження.
  2. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.
  3. Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.
  4. Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків.
  5. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
•  
• Порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в ЗО